Повномасштабне вторгнення РФ спричинило найбільшу міграційну кризу в Європі з часів Другої світової війни, змусивши понад 5 млн українців шукати безпеки за кордоном. Як повідомляє Reuters, через чотири роки після початку великої війни багато переселенців досі перебувають у стані невизначеності, балансуючи між мріями про дім та реаліями інтеграції в нових країнах, пише «Главком».
Історія журналістки Марини Бондаренко є типовою для мільйонів українців. Виїхавши з Києва в перший день вторгнення, вона сподівалася повернутися за кілька місяців. Сьогодні Марина живе у Польщі, де працює в україномовній редакції, обслуговуючи громаду, що налічує 1,5 млн осіб. Попри те, що її чоловік воює на передовій, постійні обстріли столиці та критичний стан інфраструктури змушують її залишатися за кордоном задля безпеки дитини.
Близько 75% українських біженців – це жінки та діти. У великих містах Європи, зокрема у Варшаві та Кракові, утворилися потужні українські осередки. Проте соціологи фіксують тривожну тенденцію: чим довше триває війна, тим менше людей планують повернення.
Уряд України сподівається на повернення до 70% громадян після закінчення бойових дій. Але реальність інша: діти, які виїхали у ранньому віці, поступово втрачають зв’язок із Батьківщиною, адаптуючись до місцевих шкіл та забуваючи друзів у рідних містах.
Для багатьох українців тимчасовий прихисток став постійним місцем проживання. Так, харків’янка Ірина Кушнір, яка опинилася в Стамбулі, за чотири роки побудувала кар’єру викладачки в університеті та вийшла заміж. Водночас її подруга Ольга Єрмоленко продовжує працювати на український ринок дистанційно, щодня переживаючи за родичів у Харкові під постійними обстрілами.
Доля мільйонів українців залишається одним із найскладніших питань майбутнього відновлення країни. Хоча багато хто продовжує жити новинами з дому, економічні та безпекові фактори стають вирішальними у питанні остаточного осідання за кордоном.
Як відомо, майже за чотири роки повномасштабної війни на територіях, контрольованих Росією, опинилися мільйони людей, чиє життя перетворилося на боротьбу за виживання.
Мешканці Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей існують в умовах колапсу базових послуг: відсутності стабільного опалення, електроенергії та дефіциту питної води. В Алчевську та Донецьку люди змушені годинами чекати на водовози або грітися в пунктах обігріву через зруйновані муніципальні мережі, які окупаційна влада не в змозі відновити.
Нагадаємо, Головне управління розвідки МО України оприлюднило дані організацій та конкретних осіб, причетних до депортації українських дітей під виглядом «культурно-освітніх екскурсій». Через російський проєкт «Культурная карта 4+85» тисячі підлітків із тимчасово окупованих територій (ТОТ) вивозять до РФ для ідеологічної обробки та примусової асиміляції.
