У дитинстві їй довелося пережити одну війну, а другу – рашистську – не змогла. Увесь місяць під час окупації Бучі вона була у своїй хаті й голодувала, померла у київській лікарні.
Народилася Любов Панченко на Київщині. Малювати любила змалку, але батьки не підтримували її в цьому, відмовляючись визнавати талант доньки. Всупереч їхній волі після сьомого класу Любов Панченко вступила до Київського училища декоративно-прикладного мистецтва на відділення вишивки. Їй доводилося виживати на мізерну стипендію. Хоч педагоги і намагалися підгодовувати дівчинку, але це не врятували її від тяжкої форми дистрофії і операції.
Після закінчення училища Любов Панченко працювала в ательє, але не розлучилася з мрією стати художницею. Закінчила вечірнє відділення філії Львівського поліграфічного інституту.
Знайомство з київським Клубом творчої молоді привело її у світ дисидентів. Батьки Любові Панченко змирилися з її вибором професії. Будинок у Лісній Бучі став місцем культурологічних зборів, де бували Алла Горська, В’ячеслав Чорновол, Василь Перевальський та інші, кого переслідувало кдб.
Любов Панченко збирала гроші для допомоги політв’язням, котрі відбували покарання “за антирадянську агітацію та пропаганду”. За її участі в Києві відродилася традиція різдвяного колядування і вертепу.
Свої знамениті картини-аплікації з тканин Любов Панченко почала робити, працюючи в Республіканському будинку моделей. На пропозицію трохи змінити стиль, бо мііністру Легпрому не подобалися її якраві роботи, вона запропонувала змінити міністра. Мисткиня ні перед ким не згиналася.
Перша виставка Любові Панченко була організована у 1992 році – в Ірпені.
“Ці роботи явно несуть печатку геніальності. Вона живе в своєму світі, вона відкриває нам цей світ.”, – сказав Євген Сверстюк після перегляду ювілейної виставки Любові Панченко у 2008 р. у Національному музеї літератури України – 150 творів: живопис, графіка, аплікація.
Уся творчість Любові Панченко мала яскраво виражений український колорит, що в часи комуністичного застою вважалося проявом “буржуазного націоналізму” і, відповідно, гальмувалося, замовчувалося владою. Звідси – відсутність персональних виставок і публікацій мисткині.
Єдиним майданчиком, де вона могла виставити свої роботи, був журнал “Радянська жінка”, що друкував її схеми авторських вишивок. Їх перемальовували майстрині у всіх куточках України.
У доробку Любові Панченко – акварелі, ліногравюри, декоративні розписи, картини-колажі, моделі одягу, зразки вишивок, графічні заставки до книжок. Вона створювала живописні твори, декоративні розписи, костюми для фольклорно-етнографічнихх колективів, ілюструвала, зокрема повість Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”.
Сообщение 30 квітня день пам’яті Любові Панченко – видатної української художниці, модельєрки появились сначала на Великий Київ.
