Нещодавно Financial Times опублікував статтю, з посиланням на джерела ВРУ, що мобілізаційний резерв України складає 3,7 млн людей призовного віку
Плюс 1,5 млн людей з інвалідністю (як ми нещодавно дізналися, інвалідність буває різною) і 600 тис. заброньованих осіб (хоча Уряд наводить інші цифри).
Себто, за умови справедливого підходу, коли воюють всі придатні, що два-три роки можна було б проводити повну ротацію ЗСУ.
Відвоював своє – повернувся на економічний, політичний, культурний і інший фронти.
І, до речі, це було б дешевше для економіки держави, якби було проведено детінізацію і не потрібно було б платити хабарів, бо війська уникнути було б неможливо.
А вивільнений фінансовий ресурс скерувати на покращене забезпечення війська, щоб мінімізувати безповоротні втрати та поранення.
Зрозуміло, що комусь з політично-зрадницьких мотивів захотілося закапсулювати цю ситуацію: 1 млн воює і потім половина, яка виживе, хай голосує як хоче, а 4 млн чекають і вдячно підтримають того, хто «припинив цей жах» (насправді, ніхто ніщо не пробачить і майбутнє жорстоко покарає за минуле). Причому, брешучи в очі, що нема ким замінити бійців на передку.
Водночас такий підхід, з погляду державних інтересів, не лише поглиблює небезпечний розкол у суспільстві, коли одні не розуміють інших, але й спричиняє ситуацію, що коли закінчиться 1 бойовий мільйон, решта 4 млн підіймуть руки, й коли окупант стоятиме на порозі їхньої оселі – не вмітимуть вставити магазин в автомат, навіть якщо він у них випадково буде.
Це замість того, щоб за два роки мати 1 млн бійців, які йдуть у запас і повертаються до мирного життя (зі зброєю напоготові у сейфі), а на заміну їм виходить наступний вже навчений мільйон, а ще за 4 роки у нас вже 4-5 млн армія людей з бойовим досвідом, яку здолати неможливо. Депутати та президенти мали б пільгу – воювати б йшли через 4-5 років, урядовці – одразу після звільнення.
З погляду фінансових витрат держави – нічого б не змінилося, навіть форма видається раз на два роки. А от з погляду боєздатності, ефективності і єдності нації – вона б точно зросла в рази.
Голодомори – це результат безголовості нашої еліти, яка ніяк не могла зрозуміти, що єдина і ключова цінність для народу – самостійна держава. Еліти, яка весь час металася між різними популістичними концепціями тих часів і мудрішала лише в екзилі, якщо доживала до еміграції.
А далі, коли держава програвала, приходив окупант і робив з народом, що хотів. А хотів переважно винищити, щоб заселити благодатну територію своїми, переселенцями, які будуть потім розповідати за дружбу, язик і общіє корні.
Тому можна безконечно формувати бригади з Генштабу (до речі, як там ситуація, 4-5 000 майорів, полковників, генералів дійшли на фронт з березня 2024?), відправляти генералів в окопи, формувати корпуси й нові бригади – якщо немає фундаменту і розуміння, то результат саме такий, як маємо зараз.
І, до речі, можна й далі сміятися з гіперлупа, але ми входимо в епоху Зоряних Воєн, наразі на нашій планеті. Де хоробрість солдата лише з автоматом і лопатою завершується невідомою могилою. Все вирішуватимуть високі технології, їхній масовий і серійний випуск.
Це вже вам не якісь міністри чи майори розповідають, а генерали, які реально були в окопах тоді, коли дехто від повісток бігав.
Читайте також:
- Нардеп пояснив, чому в Україні є проблеми з ротацією військових
- Ротація в ЗСУ: президент зробив заяву
- Ротації на фронті. Начальник Генштабу дав обіцянку
