Українська економіка завершує літо без масштабного спаду, але й без відчутного відновлення. Формально основні макрофінансові показники залишаються контрольованими.
Проте за цією картиною приховуються серйозні дисбаланси при яких економічне зростання майже зупинилося, імпорт збільшується значно швидше за експорт, на десятки відсотків зростають промислові ціни, а стабільність гривні потребує багатомільярдних валютних інтервенцій, при цьому – прийнятний розмір бюджетного дефіциту забезпечується переважно міжнародними трансфертами.
Це означає, що українська економіка залишається стійкою, але не стала самодостатньою, вона дедалі більше залежить від зовнішньої допомоги, державного попиту та адміністративних механізмів підтримки.
Чому немає розвитку
За попередньою оцінкою Мінекономіки, у липні 2026 року реальний ВВП зріс на 0,7% порівняно з липнем минулого року, у червні зростання становило 0,9%. За підсумками другого кварталу реальний ВВП збільшився на 0,6% у річному вимірі та на 0,4% порівняно з попереднім кварталом з урахуванням сезонного чинника. Водночас за перше півріччя економіка зросла лише на 0,01% – фактично йдеться не про повноцінне відновлення, а про стагнацію.
Позитивну динаміку забезпечують передусім сільське господарство, внутрішня торгівля та окремі сегменти переробної промисловості. У січні–липні сільськогосподарське виробництво збільшилося на 17,2%, роздрібна торгівля – на 9%. Зростає виробництво оборонної продукції, будівельних матеріалів, обладнання для відновлення енергетики та харчових продуктів.
Проте слабкими залишаються транспорт, енергетика та експортно орієнтовані виробництва. Російські атаки на порти, склади, транспортну й енергетичну інфраструктуру збільшують витрати бізнесу, погіршують логістику та обмежують можливості збуту української продукції.
Нинішнє зростання підтримується переважно споживанням – приватним і державним, однак споживча модель не може забезпечити довгострокове відновлення країни. Якщо внутрішній попит зростає швидше, ніж національне виробництво, результатом стає не розвиток промисловості, а збільшення імпорту.
Інфляція витрат повертається
У липні споживчі ціни зросли на 0,3%, а річна інфляція прискорилася із 7,2 до 7,7%. Базова інфляція залишилася на рівні 8,1%, при цьому – головним фактором стало підвищення адміністративно регульованих тарифів. Водопостачання подорожчало на 31,9, водовідведення – на 29,8%. Зросла також вартість автомобільних і залізничних перевезень. Сезонне здешевлення овочів, яєць, м’яса, одягу та взуття частково стримало загальний індекс цін. Але сама структура інфляції показує, що головний тиск формується не надмірним попитом, а зростанням витрат виробників.
Особливо небезпечною є ситуація у промисловості – у липні ціни виробників зросли на 3% за місяць і на 42,5% у річному вимірі, в енергетичному секторі вони збільшилися на 6,4% за місяць і майже у 1,8 раза порівняно з минулим роком. Такий розрив між споживчою і промисловою інфляцією створює відкладений ціновий тиск – підприємства не можуть нескінченно покривати подорожчання електроенергії, логістики, сировини та оплати праці за рахунок власної рентабельності.
Частина цих витрат неминуче переноситиметься у кінцеві ціни. Тому відповідь на інфляцію не може обмежуватися високою обліковою ставкою, так як монетарна політика майже не впливає на тарифи, вартість електроенергії, зруйновану логістику чи дефіцит працівників. Тут потрібні рішення у сфері енергетики, конкуренції, транспорту та промислової політики.
Бюджетна стабільність, забезпечена партнерами
За січень–липень доходи державного бюджету становили 3,25 трлн грн – у 1,6 раза більше, ніж за відповідний період минулого року, при цьому – податкові надходження зросли на 19,1%. Водночас міжнародні трансферти досягли 1 трлн грн і зросли у 4,6 раза і саме вони радикально покращили формальні показники бюджету. Видатки становили 3,44 трлн грн, збільшившись на 23,8%, зокрема – на оборону спрямовано 1,96 трлн грн – на 28,6% більше, ніж торік.
Офіційний дефіцит бюджету за сім місяців становив лише 187,3 млрд грн. На перший погляд, це виглядає як суттєве поліпшення бюджетної ситуації, але без міжнародних трансфертів дефіцит сягнув би майже 1,19 трлн грн, або 52,8% доходів без зовнішньої допомоги.
Отже, бюджетна стабільність залишається зовнішньо залежною. Маємо факт, коли міжнародна допомога не просто підтримує державні фінанси – вона фактично закриває структурний розрив між внутрішніми доходами та видатками.
Державний борг на кінець червня досяг 9,23 трлн грн, або 205,8 млрд доларів. Це поки не створює безпосередньої загрози платоспроможності завдяки пільговому характеру значної частини зовнішнього фінансування, однак у довгостроковій перспективі така модель потребує переходу від фінансування поточного споживання до створення активів, виробничих потужностей та майбутніх бюджетних доходів.
Жорстка монетарна політика не створює довгих грошей
НБУ підвищив облікову ставку до 15,5%, її розрив із річною інфляцією становить 7,8 відсоткового пункту – це один із найвищих рівнів реальної процентної ставки серед країн Європи. Середня ставка за новими кредитами у липні становила 18,6%, за депозитами – 9,2%. Тобто, за такої вартості ресурсів більшість довгострокових виробничих та інфраструктурних проєктів без державної підтримки залишаються нерентабельними.
Загальний кредитний портфель збільшився за рік на 12,3%. Однак корпоративне кредитування зросло лише на 6,9%, тоді як кредитування домогосподарств – на 28,8%. Таким чином, банки активніше фінансують споживання, ніж виробничий розвиток – це підтримує торгівлю та короткостроковий попит, але одночасно стимулює імпорт і посилює тиск на валютний ринок.
Майже 48% гривневого кредитування бізнесу припадає на програму «5–7–9%». З одного боку, програма залишається важливим джерелом ресурсів для підприємств, а з іншого – така висока частка свідчить про слабкість ринкового кредитного каналу. Без бюджетної компенсації ставок банківське кредитування реального сектору розвивається надто повільно.
Висока облікова ставка допомагає підтримувати привабливість гривневих інструментів, але водночас збільшує вартість державних запозичень і звужує можливості кредитування інвестицій. Уряд і НБУ мають нарешті перейти від паралельної політики до справжньої координації монетарних, фіскальних і структурних рішень.
Стабільність гривні стає дедалі дорожчою
Станом на 27 серпня офіційний курс становив 44,57 грн за долар і 52,01 грн за євро. Від початку року гривня девальвувала щодо долара на 5,2%. Формально валютний ринок залишається стабільним, але ця стабільність забезпечується масштабними інтервенціями НБУ.
У липні Національний банк продав майже 4,8 млрд доларів. Від початку року до 21 серпня від’ємне сальдо валютних інтервенцій досягло 31,3 млрд доларів – на 37,5% більше, ніж за відповідний період минулого року. Міжнародні резерви на кінець липня становили 51,2 млрд доларів і від початку року вони скоротилися на 6,1 млрд доларів попри значні надходження від міжнародних партнерів.
Отже, керована гнучкість курсу фактично залишається режимом масштабного валютного фінансування структурного дефіциту ринку. НБУ може підтримувати його доти, доки міжнародна допомога перекриває витрати резервів, однак така модель не усуває причини валютного дефіциту – надмірний торговельний розрив і слабкість експорту.
Імпорт зростає в рази швидше за експорт
У липні експорт товарів скоротився на 5,1% – до 3,1 млрд доларів, імпорт зріс на 20,7% і досяг 8,8 млрд доларів. Лише за один місяць дефіцит торгівлі товарами становив 5,7 млрд доларів. За січень–липень експорт дорівнював 24,1 млрд доларів і збільшився на 3,6%, імпорт досяг 58,1 млрд доларів, зрісши на 26,6%. Негативне сальдо торгівлі товарами сягнуло 33,9 млрд доларів. Частина зростання імпорту є об’єктивною і необхідною. Україна закуповує продукцію оборонного призначення, енергетичне обладнання, акумулятори, засоби зв’язку, транспорт і нафтопродукти.
Однак проблема полягає у відсутності достатньо потужного внутрішнього виробництва та слабкому розвитку імпортозаміщення. Значна частина попиту, створеного державними видатками, міжнародною допомогою та споживчим кредитуванням, трансформується у замовлення для іноземних, а не українських підприємств.
Отже – поглиблення торговельного дефіциту означає подальше зростання потреби у валютних інтервенціях і без відновлення експорту, розширення внутрішнього виробництва втримувати курсову стабільність ставатиме дедалі дорожче.
Урожай є, але його ще потрібно експортувати
Аграрний сектор залишається одним із небагатьох безумовно позитивних факторів. Станом на 24 серпня зібрано 31,7 млн т зернових і зернобобових культур – на 16,4% більше, ніж на відповідну дату минулого року. Врожай пшениці становив 24,6 млн т, ячменю – 6,3 млн т, ріпаку – 3,8 млн т. USDA підвищило прогноз урожаю зернових в Україні до 64 млн т. Проте великий урожай автоматично не означає високі доходи аграріїв і збільшення валютної виручки.
Без стабільної роботи морських портів та доступної логістики надлишок продукції може спричинити падіння внутрішніх закупівельних цін, погіршення фінансового стану виробників і скорочення посівів наступного року. Тому захист портової інфраструктури, страхування воєнних ризиків і розвиток альтернативних експортних маршрутів мають розглядатися не як суто транспортні питання, а як ключові елементи макроекономічної стабільності.
Зростання зарплат на тлі втрати людей
У першому півріччі середня заробітна плата становила 30 161 грн – номінально вона зросла на 22,7%, а реально – приблизно на 13,8%. Підвищення зарплат підтримує споживчий попит, але воно значною мірою пояснюється не зростанням продуктивності, а дефіцитом працівників.
Скорочення зареєстрованого безробіття також не слід сприймати як безумовно позитивний показник, так як воно відбувається на тлі міграції, мобілізації та демографічного скорочення працездатного населення. В економіці одночасно існують тисячі незаповнених вакансій і велика кількість шукачів роботи. Це свідчить про невідповідність кваліфікацій, регіонального розміщення робочої сили та рівня зарплат очікуванням працівників.
Людський капітал перетворюється на одне з головних обмежень відновлення тому без програм професійної перепідготовки, повернення українців з–за кордону, працевлаштування ветеранів та економічної інтеграції внутрішньо переміщених осіб навіть наявні інвестиції можуть зіткнутися з нестачею кадрів.
Що потрібно змінити
Головна проблема української економіки полягає не у перегріві, а у недостатній виробничій спроможності. Внутрішній попит зростає швидше, ніж можливості національного виробництва, а звідси – імпорт, торговельний дефіцит, валютні інтервенції та інфляція витрат. Тому економічна політика має бути зосереджена на кількох напрямах.
По-перше, необхідно захистити портову та енергетичну інфраструктуру, розширити страхування воєнних ризиків і збільшити пропускну спроможність альтернативної логістики.
По-друге, кредитування потрібно переорієнтувати зі споживчих операцій на переробну промисловість, експорт, енергетику, житлове будівництво та інфраструктурне відновлення.
По-третє, програма «5–7–9%» має бути сфокусована на інвестиціях, технологічному оновленні й створенні робочих місць, а не на постійному фінансуванні оборотного капіталу.
По-четверте, міжнародну допомогу необхідно максимально спрямовувати на закупівлю продукції українського виробництва та створення активів, які генеруватимуть майбутні доходи.
По-п’яте, потрібна системна програма імпортозаміщення – не у вигляді заборон, а через локалізацію виробництва, державні замовлення, індустріальні парки, експортне страхування та доступне інвестиційне кредитування.
По-шосте, Уряд і НБУ мають узгодити політику щодо інфляції, кредитування та курсу. Неможливо одночасно стимулювати економіку бюджетними видатками, обмежувати інвестиції високими ставками і витрачати десятки мільярдів доларів на покриття торговельного дефіциту.
Стабільність має стати розвитком і це аксіома. Українська економіка довела свою здатність виживати в умовах війни, але виживання ще не означає розвитку. Нинішня стабільність значною мірою забезпечується міжнародною допомогою, бюджетним попитом, високими процентними ставками та валютними інтервенціями. Це дозволяє утримувати систему, але не усуває її структурних проблем.
Наступним етапом має стати перехід від економіки підтримання до економіки виробництва, від фінансування споживання – до фінансування інвестицій, зменшення імпортної залежності – до розвитку внутрішньої промисловості; адміністративної курсової стабільності – до стабільності, заснованої на експорті, продуктивності та довірі.
Без цього макрофінансова рівновага залишатиметься дорогою, зовнішньо залежною і вразливою до кожного нового воєнного, енергетичного чи логістичного шоку.
Читайте також:
- Як зберегти людський капітал у період війни
- Як зберегти український бізнес
- Чому при великому врожаї продукти недешеві
