Уже 20 років в Україні відзначається День вишиванки. Ми вже й забули часи, коли вдягнути вишиванку вважалося або викликом, або анахронізмом. Водночас, як стверджує заслужена майстриня народної творчості Надія Вакуленко, попит на вишивку ручної роботи ніколи не зникав, навіть за часів СРСР, навіть у буремні 1990-ті.
Всеукраїнський центр вишивки та килимарства, який очолює пані Надія, розташований у Решетилівці. Це маленьке містечко за 35 км від Полтави є визнаною столицею вишивки «білим по білому». Тут вишивають майже всі (дозволимо собі таке невелике художнє перебільшення), і «кустарні» сорочки нічим не гірші за роботи знаних майстринь, як стверджує Надія Вакуленко.
Решетилівську сорочку «білим по білому» мають всі президенти України, її носив Хрущов, її дарували королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ та мегазірці кіно Софі Лорен.
Парадоксально, але популяризація славетного бренду й «інвазія» елементів решетилівської вишивки по всій Україні відбулася за радянських часів. За рахунок чого – з’ясовуємо з майстринею. А також дізнаємося, що воно таке «солов’їні вічка» і як їх потіснив «хрестик», чому гетьман Павло Полуботок носив «неканонічну» сорочку і, звичайно ж, якою має бути «правдива» решетилівська сорочка та скільки вона коштує.
«Ой, артіль моя «Троянда»… Чому Решетилівка стала брендом
У багатьох регіонах України вишивають «білим по білому», але саме решетилівська вишивка є найвідомішим брендом. Кажуть, в інших регіонах застосовують три, максимум п’ять різних технік вишивки, а решетилівська – поєднує в одному виробі щонайменше сім технік, і це створює враження об’ємності візерунка. Чи достатнє це пояснення решетилівського феномену? Може, існує якийсь суто решетилівський візерунок? У чому секрет «бренду»?
Ні, суто решетилівського узору немає. Вишивка «білим по білому» справді поширена по всіх областях України. Якщо взяти івано-франківську чи чернівецьку, то вони дуже відрізняються від наших за підбором орнаменту, застосуванням технік вишивання.
Водночас є, наприклад, переяславська сорочка, де багато елементів подібні нашим. Але ж Переяслав колись був частиною Полтавщини. Тобто якщо дивитися науково, то йдеться про полтавську вишивку, решетилівська – її складова.
До речі, в 2017 році технологію виконання вишивки «білим по білому» міста Решетилівка було внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.
Чому Решетилівка стала знаною? Та тому що впродовж більш як ста років у нас було виробництво і школа вишивки. У 1905 році в Решетилівці була створена ткацька артіль з майстернею вишивки.
Її заснувала місцева поміщиця Ольга Хрипунова, яка любила народні ремесла. У 1920-х роках на базі цієї артілі була створена промислова артіль «Троянда».
Це про неї вірш Тичини, який вчили в радянських школах: «Ой, артіль моя «Троянда», маркізет, мадаполам. Вишивала я узори з тривогою пополам»?
Саме так. Потім артіль перейменували в комуністичному дусі – імені Клари Цеткін, і в 1960-х роках вона розширилася до масштабів фабрики художніх промислів. Це була потужна фабрика, мала свої філії в інших районах Полтавської області.
Взагалі за часів Радянського Союзу в кожній області України працювали подібні фабрики. Звичайно, там вишивали узори, спираючись на свої традиційні регіональні особливості.
Жіноча сорочка, представлена у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства фото: Всеукраїнський центр вишивки та килимарства
У кожній області?! Тобто за радянських часів народні ремесла підтримувалися в промислових масштабах, нехай і на рівні ширвжитку?
Не тільки на рівні ширвжитку. Так, решетилівська фабрика випускала як високохудожні килимові та вишиті вироби, так і продукцію, спрямовану на масового споживача.
У часи моєї юності кадри для фабрик художніх промислів готувало Решетилівське професійно-технічне училище (зараз це художній професійний ліцей). Воно засноване ще у 1937 році. Це був великий – на 500 учнів – навчальний заклад, де вчилися підлітки з усієї України. Наприклад, у моїй групі з 36 учнів лише п’ятеро були з Полтавщини. Після училища всі роз’їжджалися працювати на фабрики у своїх областях.
І ви в 15 років приїхали здалеку, з Хмельницької області, спеціально для того, щоб вчитися на вишивальницю?
Я хотіла вступити на килимарство. Прочитала оголошення в газеті про набір учнів до Решетилівського ПТУ і приїхала. Це був 1979 рік. Як виявилося, група килимарів була вже набрана, залишилися місця у групі вишивальниць. Я спершу засмутилася. Бо ще й в школу не ходила, а вже вміла вишивати. Я тоді думала, що вишивка – то лиш хрестик та гладь, і все це я вже вмію. Члени приймальної комісії мені хитро посміхнулися і запропонували: «Давайте зайдемо до нашого музею». Повели мене в музей училища – такі розкішні роботи «білим по білому», такі складні техніки! Я в житті такого не бачила. І я в ту вишивку відразу закохалася.
Династія. Надія Вакуленко з дітьми Юлією та Олександром, які теж професійні вишивальники фото надано Надією Вакуленко
Виходить так, що в радянські часи завдяки училищу решетилівська вишивка здійснила «інвазію» на всю Україну, адже випускники везли з собою набір технік, візерунків, творчу манеру в інші області?
Ну, звичайно! Хоч кожна область має свої особливості орнаменту, використання технік вишивки, компонування орнаментів, але учні, які вчилися в Решетилівці, роз’їхалися Україною, й тому зараз всюди можна зустріти дуже схожі вишиті роботи.
«Важливо, з яким настроєм вишиваєш і для кого»
Про згадані Павлом Тичиною маркізет, мадаполам. Невже у голодні 1920-ті роки селяни на Полтавщині мали дорогу тонку тканину і вишивали на маркізеті? Чи це художнє перебільшення?
Не знаю, як у 1920-ті роки, але пізніше на фабриці вишивали на тонких тканинах. Чоловікова бабуся свого часу вишивала сорочку керівнику Радянського Союзу Микиті Хрущову саме на маркізеті.
У 1970-1980-х ці тканини постачали на решетилівську фабрику з Франції, Італії, Індії. Доставляли тканину також з Ленінграда.
Маркізет – тонесенький і водночас дуже міцний, тому що там особлива крутка нитки, до того ж ця тканина проходить мерсеризацію, тобто піддається спеціальній хімічній обробці. Така тканина не рветься легко і здається шовковистою.
На яких тканинах вишиваєте зараз?
Переважно на лляних, конопляних. Але всі тканини – не українського виробництва: польські, іспанські, німецькі, вони дуже дорогі.
А нитки?
Раніше, звичайно ж, були тільки ленінградські нитки муліне, виготовлені на комбінаті імені Кірова, що був ледь не монополістом у Радянському Союзі. Зараз використовуємо французьке муліне – це одна з найкращих у світі вишивальних ниток. Вона набагато якісніша за ленінградську. Французькі кольорові нитки не линяють з часом.
Решетилівська вишивка. Акт творення фото: Всеукраїнський центр вишивки і килимарства
З матеріальною складовою вишивання зрозуміло. А тепер про нематеріальну: чи вона існує? Тобто чи ви налаштовуєтеся на якийсь особливий лад, зокрема, коли вишиваєте ритуальні речі, наприклад, сорочку на хрестини чи весільний рушник?
Звичайно! Хоча деякі мистецтвознавці, етнологи розкритикують нас за таке питання і за таку відповідь, бо багато з них вважають, що символізм, магія вишивання – то все вигадки, мовляв, українські жінки «просто вишивали».
Мабуть, так теж було. Але коли дівчина вишивала собі весільну сорочку, а мати – рушник дочці на весілля, то вони вкладали в цей процес чари, надії, молитви.
Звичайно! Це ж я й хочу заперечити думку про «механічність» вишивання! Я за освітою майстер з художньої вишивки – після Решетилівського училища закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва в Чернівецькій області. Але коли створюю якусь роботу, то обов’язково задумуюся, що хочу в ній висловити. Коли хворію і, здається, маю більше часу, можна сидіти і вишивати, але воно мені в руки не йде. Я не хочу хворобу і свою в цей час погану енергетику закласти якійсь людині у вишиванку. Правда це чи неправда, але я в це вірю.
Скажу вам, що ще й залежить від того, кому вишиваєш. Якимсь разом вишивка йде легко, а іншим разом – що нашиєш, те й випорюєш. І тоді думаєш: чи то людина така, чи день такий негарний? Я переконана: якщо людина не має в серці добра, то вона не носитиме вишиванку.
Та невже? Пробачте цей скепсис, але й Янукович вдягав вишиванку на державні свята.
Ви не повірите, мені замовляли вишиванку навіть для Януковича, але я ні разу не бачила його у тій сорочці.
Вишиванки для президентів, королев та кінозірок
Для президента Ющенка теж вишивали сорочку?
Для Віктора Ющенка я особисто розробила орнамент сорочки. Ми називаємо цю сорочку «гетьманська» або «президентська».
Експрезидент України Віктор Ющенко в «гетьманській» сорочці, орнамент якої розробила Надія Вакуленко фото з архіву Надії Вакуленко
Мода на вишиванки, одяг з українськими народними елементами з’явилася за президентства Ющенка, тобто десь 20 років тому. Це був ренесанс захоплення традиційною народною культурою, нашою історією, і прийти на свято у вишиванці стало гарним тоном для політиків, для багатьох людей. Вам у ті часи надходило більше замовлень, було більше інтересу, більше туристів?
Я вам скажу, що у Решетилівці ми завжди відчували інтерес українців до вишитого вбрання, навіть у 1990-ті роки, коли була тяжка економічна криза. Ми з чоловіком (Сергій Вакуленко, майстер художнього ткацтва – «Главком») обоє тоді викладали в нашому ліцеї, мали двох маленьких дітей, і був період, коли ми по сім місяців не отримували зарплату. Якби не вишивання, то я й не знаю, як би ми вижили. В усі часи вишивка користувалася попитом. Може, до Помаранчевої революції замовлень було менше, але вони постійно були.
Звичайно, у часи Ющенка був злет. Але після нього до влади прийшов Янукович, і ми думали: зараз почнеться занепад, люди перестануть купувати вишиванки. Але настільки люди духовно піднялися за період президенства Ющенка, що при Януковичу в нас стало ще більше замовлень.
Може, спрацювала, по-перше, інерція, а по-друге, бажання діяти всупереч проросійському президенту. Для кого ще з відомих політиків чи публічних осіб ви вишивали сорочки?
Всі президенти України мають мої вишиті сорочки. Не скажу, що для всіх це були особисті замовлення, але приїздили люди і просили вишити для президента. Багато депутатів замовляють.
Наша колега Алла Кісь у 2017 році на замовлення українських дипломатів вишила блузу для королеви Великої Британії Єлизавети ІІ.
Копія сорочки, подарованої Софі Лорен під час її відвідин Полтави в 1969 році фото з відкритих джерел
Також решетилівські майстри колись вишивали сорочку для Софі Лорен. Побутує твердження, начебто суперзірка знімалася в ній у фільмі «Соняшники». Але це вигадка, у фільмі немає таких кадрів. Сорочку подарували Софі Лорен, коли вона в 1969 році прилетіла в Полтаву на зйомки. Ви знаєте, хто вишивав ту сорочку і яка її історія?
Про цю історію я тільки чула, бо це було задовго до того, як я потрапила в Решетилівку на навчання. Копія цієї сорочки зберігається зараз у Решетилівському краєзнавчому музеї. І копію, і оригінал вишивали майстрині фабрики.
Софі Лорен у мелодрамі «Соняшники» італійського режисера Вітторіо де Сіка (1970). Одним з місць зйомок було село Чернечий Яр неподалік Полтави фото з відкритих джерел
«Кустарна» сорочка деколи дорожча за роботу знаної майстрині»
У давнину, скажімо, в часи козаччини, сорочка «білим по білому» була святковою, чи так вишивали тому, що просто бракувало барвників?
Можливо, тому що бракувало барвників. Щодо святкових сорочок, то вони розшивалися багатше, і йшлося не стільки про багатство кольорів, як про багатство орнаменту.
Для Полтавщини характерною є не тільки вишивка «білим по білому», а пастельна гама кольорів. Кожен район має свої особливості. Наприклад, для гадяцької сорочки, яку в 2023 році також внесли до Національного переліку нематеріальної спадщини України, характерний колір індиго.
Я сама родом з Полтави, і в дитинстві, пам’ятаю, в місті було море виробів широкого вжитку з червоно-чорним «а ля народним» візерунком, тож складалося враження, що полтавська вишивка саме така, червоно-чорна. Це хибне враження?
Так. Наприкінці ХІХ століття традиційна вишивка, і не тільки полтавська, дещо змінилася під впливом іноземних віянь. В Україну потрапляє продукція французького підприємця Брокара, зокрема мило в яскравій обгортці з малюнком троянд червоних з чорним.
Наші майстрині дуже спритні, вони швидко перейняли візерунок з тих обгорток і почали вишивати хрестиком в такій гамі. Це подобалося людям. І так в український орнамент влився оцей брокарівський стиль.
Брокарівський стиль. Троянди у червоно-чорній гамі, вишиті хрестиком, що заполонили Україну в кінці ХІХ ст., за часів СРСР багатьма сприймалися як традиційна українська вишивка фото з відкритих джерел
Брокарівський стиль приніс в Україну й вишивку хрестиком, так?
Ні, хрестик в Україні відомий з давніх давен. Але на Полтавщині застосовували традиційні техніки – вирізування, мережки різні, лиштва (або рахункова гладь), солов’їні вічка, зерновий вивід, курячий брід, верхоплут та інші.
Для полтавської сорочки характерні пишні рукава уставкового крою, тобто рукав розділений на дві частини. Верхня – вужча вишита частина – називається уставкою, нижня – основна частина рукава, набагато ширша, вона призбирується за допомогою пухликів і з’єднується з уставкою різними швами. Це надає рукавові об’ємності, розкішності, витонченості. Самі по собі пухлики дуже красиві.
Як думаєте, сорочка напівміфічної полтавки Марусі Чурай чи Мотрі Кочубеївни теж була вишита «білим по білому»?
На мою думку, їхні сорочки цілком могли бути вишиті «білим по білому». До речі, коли я ще навчалася в училищі, ми вивчали візерунки, що називалися «полуботка» і «кочубеївка». Це були малюнки, вишиті саме хрестиком. У Полтавському краєзнавчому музеї є копія сорочки гетьмана Полуботка, але це не український орнамент, – побутує думка, що цю сорочку подарували гетьману іноземці. Вона вишита червоним, чорним з вкрапленням жовтого кольору. Такі візерунки-«полуботки» прижилися в Україні і стали дуже популярними. Зараз сорочку з таким візерунком дуже часто вишивають у синьо-голубих кольорах, оливкових, і, звичайно ж, в червоних.
Чи вишивають майстрині вашого центру рушники, зокрема, весільні?
Так, нам замовляють весільні рушники ручної роботи. Але оскільки така вишивка потребує багато часу, то й рушники такі коштують дорого, тож ми пропонуємо набагато дешевші – з машинною вишивкою. Маю на увазі не вишивання, задане комп’ютерною програмою, а теж індивідуальну роботу, виконану на швейній машинці, під час якої майстриня вручну рухає п’яльцями з тканиною, поки швейна машина виконує стібки. Підбираємо такі техніки, які б нагадували ручну вишивку. Наші майстрині настільки кваліфіковані, що нефахівець не відрізнить машинну вишивку від ручної.
Надія Вакуленко демонструє весільний рушник машинної вишивки фото: Facebook Надії Вакуленко
Скільки коштує такий весільний рушник?
Ми робимо його на три метри довжиною – щоб гарно лежали вишиті краї, а молоді ставали на чисте поле. Якщо вишивка машинна, то такий рушник коштує близько десяти тисяч гривень, а якщо ручна робота, то тисяч 30-35.
Які символи треба зображувати на весільному рушнику, згідно з полтавською традицією?
Найчастіше на полтавських рушниках зображено дерево життя, на ньому різноманітні квіти, залежно від фантазії художника.
Для Полтавщини також характерні білі рушники, виконані у техніці мережка, яку ми називаємо «прорізний прутик». Тобто це рушники, вишиті по сітці, створеній на тканині майстринею. У мене розроблена ціла серія таких рушників, вони дуже ніжні, красиві. Але на весілля не рекомендують купувати прозорі рушники. Хіба що можна взяти під хліб-сіль. Для того, щоб ставали молодята на рушник, треба міцну тканину з поверхневою вишивкою.
Коли приїздиш у Решетилівку, місцеві люди підходять просто на вулиці і пропонують купити вишиванку. Решетилівські «кустарні» вироби якісні, відповідають традиціям?
Дуже багато решетилян працювали раніше на фабриці, закінчували наше училище, тому в нас багато гарних майстрів. У Решетилівці підприємств і загалом місць для роботи мало, тому люди намагаються знайти підробіток тим, чим уміють займатися. Ці вишиванки зазвичай не гірші за ті, що ми робимо у Всеукраїнському Центрі вишивки та килимарства.
Напевне, «кустарні» сорочки дешевші?
Моя відповідь може здатися вам смішною: «кустарна» сорочка деколи коштує значно дорожче за вишиту сорочку знаної майстрині.
Чоловіча сорочка з колекції Всеукраїнського центру вишивки і килимарства фото: Всеукраїнський центр вишивки і килимарства
А ваші вишиванки скільки коштують?
Ціна чоловічої сорочки білим по білому вартує від 15 тис. грн. У жіночі блузи вкладено набагато більше праці, у них багатший орнамент, тому ціна починається від 25 тис. Гарна блуза може коштувати і 35 тис., і 40. Це не просто сорочка, а, скажемо так, високохудожній витвір музейного рівня. Загалом вартість залежить від ціни тканини, ниток, а також використаних технік вишивки. Чим складніша техніка, відповідно, й ціна роботи вища.
«Щоб знайти тканину для сукні, об’їздили пів Європи»
Коли почалася війна, зріс інтерес за кордоном до української традиційної культури і, зокрема, до решетилівської вишивки? Ви часто буваєте за кордоном?
За час повномасштабної війни нас двічі запрошували в Страсбург у Раду Європи, де ми демонстрували наші вироби в рамках проєкту «Оновлена єдина, цілісна, соборна і непереможна Україна». На першій такій виставці центральним експонатом була сукня, яка багатьом нагадує весільну. Та ми вважаємо, що вона є уособленням непереможної України. Ця сукня виконана на тоненькій напівпрозорій вовняній тканині. Жінка, яка постачає нам тканини, каже, що об’їздила пів Європи, щоб знайти те, що ми хотіли. Я близько трьох місяців розробляла візерунок, відшивала зразки, а вже потім цю сукню вишивали п’ять майстринь цілих пів року.
Відвідувачі нашого центру, буває, запитують: скільки ж може коштувати така сукня? От порахуйте: якщо п’ятеро людей працюють пів року – це, вважайте, робота одній людині на 30 місяців, – і помножте хоча б на мінімальну зарплату…
Юлія Вакуленко в тій самій диво-сукні, яку решетиляни демонстрували в Раді Європи фото: Надії Вакуленко
За час війни ми були також у Чехії й Польщі. Не лише українці, а й іноземці проявляють інтерес до вбрання, оздобленого вишивкою. Та й до війни ми презентували наші вироби в багатьох країнах Європи – були в Німеччині, Італії, Іспанії, Угорщині, навіть у Південній Кореї, в Туркменістані, Туреччині.
Цікаво, а в Росію вас запрошували на якісь ярмарки, фестивалі? Звичайно, до війни.
У радянські часи наші роботи демонструвалися на виставках на ВДНГ у Москві, це була офіційна програма. А після розпаду Союзу ми не їздили в Росію. Я цьому рада. З дитинства не люблю російську мову. Не тому, що я малою була політично свідома, ні. Наша сім’я жила в селищі, що утворилося на базі цукрового заводу, а на літо їздили в село до бабуні, і також туди на канікули приїжджали діти з Хмельницького, які розмовляли російською і поглядали на нас зверхньо. Тільки тепер розуміємо, що насаджування російської мови – це була цілеспрямована політика Московії. І от через те я з дитинства російську мову не любила. Навіть уже дорослою, коли трапилося мені бувати в Москві, то з усіма говорила українською.
Ваш Центр вишивки та килимарства, як вказано у назві, всеукраїнський, а вироби представлені тільки решетилівські. Чому так?
Наш центр створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів у жовтні 2018 року на базі колишньої фабрики художніх виробів. Оскільки фабрика стояла пусткою з 2005 року і приміщення стали непридатними для використання, наш центр працює в орендованому приміщенні. Але сподіваємося, що після війни ми зможемо реалізувати все намічене, створивши на фабриці мистецький арт-хаб з великою виставковою залою, де будуть представлені кращі зразки вишивки та килимарства всіх регіонів України. Так, як ми знаходимось на Полтавщині, то і створення колекції почали з Полтавщини, але на даний час відшили вже багато робіт, притаманних й іншим областям України.
Надія Вакуленко (1962, с. Бокиївка Волочиський район, Хмельниччина) – керівник Всеукраїнського центру вишивки і килимарства, заслужена майстриня народної творчості України, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, художник з вишивки, яка має сертифікат «Світовий майстер».
Вироби майстрині зберігаються в Києві у Національному музеї народної архітектури та побуту України (с. Пирогово), Національному музеї народного декоративного мистецтва, Решетилівському музеї художнього професійного ліцею, в приватних колекціях (Австралія, Канада, США, Франція).
Олена Зварич, для «Главкома»
Читайте також:
- «Батько наш Махно». Розмова з істориком, що рятує культурні цінності з Гуляйпілля
- Сталін, Довженко і баби. Шевченківський лауреат Сергій Тримбач про велич і трагедію українського кіно
