Поки політики й коментатори обговорюють чергове політичне загострення у польсько-українських відносинах, з Варшави надійшла, мабуть, перша по-справжньому добра новина останніх тижнів.
Дев'ять найбільших бізнес-об'єднань Польщі, які представляють близько 330 тисяч роботодавців і понад 8 мільйонів працівників, закликали до деескалації напруги у відносинах між Польщею та Україною. У своїй сьогоднішній заяві вони прямо наголосили, що стратегічне партнерство між двома країнами є необхідною умовою стабільності та розвитку всієї Європи.
«Протягом останніх років підприємці з обох країн побудували тисячі ділових зв'язків, які сприяють економічному зростанню, створенню робочих місць та зміцненню стійкості економік по обидва боки кордону. Наші економіки сьогодні переплетені сильніше, ніж будь-коли раніше. Близько мільйона українських працівників і підприємців є невід'ємною частиною польської економічної системи, а Польща сьогодні є найважливішим торговельним партнером України. Цей капітал довіри не можна змарнувати», – сказано у заяві польської Ради підприємництва.
Йдеться про серйозний і вчасний посил від бізнесу на тлі низки дипломатичних декларацій останніх днів.
Бізнес каже своє слово, щоб нагадати, що політика є концентрованим виразом економіки.
Політики приходять і йдуть. Економічні інтереси тривають. І ці процеси націлені на зближення.
І якщо великий бізнес починає бачити у співпраці з Україною власний інтерес – це означає, що у польсько-українських відносинах з'являється набагато серйозніший фактор стабільності, ніж будь-які політичні заяви.
Згадайте, як ЄС народився з вікового протистояння завдяки вугіллю та сталі. Століттями Франція і Німеччина воювали за Ельзас і Лотарингію. Причиною були не лише національні почуття чи питання престижу. Ельзас і Лотарингія були одними з найбільш економічно розвинених районів Європи, з великими запасами вугілля, залізної руди та сильною промисловістю. Від франко-прусської війни 1870 року до двох світових воєн ці землі переходили від однієї держави до іншої, а суперництво Парижа і Берліна стало одним із факторів, що визначали історію континенту.
Після Другої світової війни переможці не стали шукати остаточного рішення силою. Натомість у 1951 році було створено Європейське співтовариство вугілля і сталі. Франція і Західна Німеччина фактично погодилися не стільки ділити ресурси, скільки заробляти на них разом. Саме з цієї, на перший погляд, суто економічної угоди і почався процес, який через кілька десятиліть перетворився на Європейський Союз.
Звичайно, порівнювати сучасні польсько-українські суперечки з Ельзасом і Лотарингією було б перебільшенням. Але певна логіка тут проглядається.
Події 2022–2024 років показали, що велике українське агровиробництво і польське фермерство працюють у різних економічних моделях. І це не питання політичних дискусій, а питання економіки.
Можна довго сперечатися, хто має рацію. Але це не змінить головного: конкуруючи між собою на одному ринку, Польща й Україна навряд чи отримають максимальну вигоду.
Натомість цілком можлива інша модель.
Український виробник зерна, польські банки, польські страхові компанії, польські порти, польська залізниця, спільні трейдингові компанії, спільна логістика і спільний вихід на ринки Африки, Близького Сходу чи Азії.
Польський фермер може програвати українському виробнику зерна. Але польські банки можуть кредитувати експорт, страхові компанії – страхувати поставки, а порти заробляти на перевалці, польська залізниця – на транспортуванні, логістичні оператори – на доставці, а трейдери на продажах на третіх ринках.
Усе це здатне приносити значно більше грошей, ніж боротьба за чергову тонну зерна на кордоні.
Саме так і формується спільний інтерес.
А там, де з'являється спільний інтерес, рано чи пізно виникають і політичні обмеження для радикалів.
Скажемо відверто і цинічно. Крайні праві чи крайні ліві можуть скільки завгодно грати на антиукраїнських настроях. Але будь-яка політика потребує фінансування.
І якщо великий польський бізнес буде бачити десятки мільярдів євро потенційних доходів у співпраці з Україною, то він навряд чи буде підтримувати сили, які загрожують цим прибуткам.
Саме тому спільні логістичні компанії, спільні трейдингові структури, участь польських банків і страховиків в українському експорті, спільні проєкти переробки та майбутньої відбудови є не просто економічними проєктами. Це ще й інвестиції у політичну стабільність.
І тут є ще один важливий аспект.
Росії вигідно, щоб Польща й Україна бачили одна в одній насамперед конкурентів. Будь-яка суперечка навколо зерна, логістики чи історичної пам'яті, яка руйнує економічні зв'язки між двома країнами, об'єктивно працює на користь Москви.
Натомість для Європейського Союзу поява спільного польсько-українського економічного простору означає зовсім інше. Вона створює можливість не заморожувати складні, болючі й делікатні питання агроекспорту, а вирішувати їх через спільний економічний інтерес. Адже значно легше шукати компроміси щодо квот, логістики, переробки чи доступу до ринків, коли обидві сторони заробляють не одна на одній, а разом.
Європейський Союз починався з вугілля і сталі. Можливо, нова якість польсько-українських відносин народиться із зерна, портів, логістики та спільного прибутку.
Історія Європи вже не раз показувала, що гроші не скасовують політичних суперечок. Але саме вони не дозволяють цим суперечкам стати руйнівними.
Цілком поділяю позицію наших польських партнерів, які наголошують, що «співпраця Польщі та України залишається важливим елементом економічного розвитку та стабільності нашого регіону. Не існує безпечної та заможної Європи без стратегічного партнерства Польщі та України».
Тому вітаю конструктивне звернення польського бізнесу, яке після демаршу білих орлів, справді добра для усіх нас новина.
Читайте також:
- Можливо, поляки про це забули. Тому нагадаю
- Не лише орден: які ризики для України ховаються у заяві Навроцького
- Що відбувається в Польщі і до чого тут Орден Білого Орла
