Колумніст британської The Times та старший співробітник Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас застерігає: поступове згортання американської присутності в НАТО руйнує саму основу колективної оборони – взаємну довіру союзників. Скасування розгортань американських сил у Німеччині та Польщі, ухильні відповіді американських посадовців щодо гарантій безпеки й демонстративна зневага адміністрації Трампа до альянсу штовхають європейські країни до того, щоб кожна дбала лише про власне виживання. Така фрагментація планування підвищує ризик помилок, звужує простір для дипломатії та грає на руку Кремлю, який щодня випробовує єдність Альянсу. Едвард Лукас констатує: вакуум лідерства в Європі ніхто поки що не заповнив, а Британія, попри свій досвід і провідну роль у Об’єднаних експедиційних силах, від цієї ролі ухиляється.
Європою блукає привид – привид лідерства, запізнілого й оплакуваного. Безладний відхід США від НАТО підриває оборону та стримування й створює вакуум у командуванні. Без спільного плану, реалізованого так, щоб у нього вірили, кожна країна зосередиться на власній безпеці, послаблюючи колективну оборону й підвищуючи ризик війни.
Від самого заснування НАТО було водночас і каналом, яким американська бойова міць надходила до Європи, і джерелом американського військового лідерства тут. Члени НАТО не діють за власними національними пріоритетами. Вони інтегруються в оборонне планування альянсу, знаючи, що союзники, інші європейці чи США, заповнять прогалини. Принцип "один за всіх і всі за одного" робить НАТО загалом більшим за суму його частин.
Адміністрація Трампа випалює той клей, що тримає НАТО вкупі. Президент зневажливо говорить про альянс як про "паперового тигра" й погрожує виведенням військ, щоб покарати політичну непокору Іспанії, Італії та Німеччини. За це платимо всі ми. Один із прикладів – скасування Пентагоном минулого місяця розгортання в Німеччині батальйону далекобійних вогневих засобів, озброєного крилатими ракетами "Томагавк". Нам, європейським союзникам, бракує таких високоточних ударних засобів, а вони вкрай потрібні, щоб стримувати росію.
Ще більше вражаючим минулого тижня стало безапеляційне скасування запланованого ротаційного розгортання у Польщі бригадної бойової групи чисельністю чотири тисячі військових. Усе це сталося без попередження, без жодних пояснень і без вибачень: незрозумілий ляпас найвідданішому великому європейському союзникові США. Згодом Пентагон оголосить про подальше скорочення внеску США у Модель сил НАТО – рамкову структуру реагування на напад на Європу.
Усе це ще не означає негайної військової кризи. росія не буде готова до справжньої війни з Європою щонайменше рік (хоча годинник цокає). Але Кремль щодня випробовує згуртованість альянсу, особливо в Балтійському регіоні, вторгненнями безпілотників та безпідставними заявами про агресію проти росії. У відповідь США мали б демонструвати рішучість. Натомість вони сигналізують про розкол і поглиблюють зневіру. Якщо не можна покластися на ротаційні американські розгортання в мирний час, чи можна розраховувати на підкріплення під час війни? Якщо Америка не здатна спокійно й чемно говорити зі своїми союзниками, чи воюватиме вона за них?
На безпековій зустрічі минулих вихідних в Естонії високопосадовець США Томас Дінанно плутався у відповідях, коли його попросили пояснити поводження США з Польщею. На запитання представника Латвії, чи захищатимуть США його країну в разі російського нападу, Дінанно не дав того однозначного "так", яке колись прозвучало б автоматично. Коли колишній командувач сухопутних військ США в Європі Бен Ходжес попросив його пояснити цю ухильність, Дінанно відмовився відповідати. У залі, де сиділи колись непохитні прибічники атлантизму – політики, чиновники, генерали, аналітики й розвідники – запала гнітюча тиша. Ми вже до цього звикли.
Цей американський підхід, зосереджений на собі, штовхає союзників у НАТО до похмурих, егоїстичних рішень. Десятиліттями для європейських країн було само собою зрозумілим віддавати свої збройні сили під чуже командування (часто, хоча й не завжди, американське). Тепер національні керівники запитують себе: чи зможуть вони в кризовій ситуації покластися на сусідів – на те, що ті нададуть потрібні літаки, кораблі, артилерію, боєприпаси, логістику чи розвідувальні дані. У міру того, як національні оборонні плани набирають нової ваги, довіра до колективної безпеки руйнується. Попередні плани НАТО передбачали, що Польща перекидатиме свої війська до країн Балтії, а її саму посилять американці. Але якщо американці залишаться осторонь, чи воюватиме Польща за Литву? Чи стане Фінляндія у крайньому випадку на захист сусідньої Естонії?
Розрізнене оборонне планування породжуватиме нестабільність. Коли на кону твоє національне виживання, а покластися більше нема на кого, ти спершу стріляєш, а вже потім ставиш запитання. Реакції, готові спрацювати від найменшого поштовху, залишають менше простору для дипломатії. Довіра котиться вниз по спіралі. Західноєвропейці перешіптуються про гарячих русофобів на сході, які можуть розпочати війну. Прифронтові держави хвилюються, що західні союзники – через невігластво, боягузтво або дволикість – здатні зірвати їхню оборону; і це було б не вперше. "Ми не усвідомлюємо, наскільки історія тієї частини Європи є історією зрад", – каже сер Лоуренс Фрідман, відомий фахівець зі стратегії.
Ми ще не приречені. Багато хто розуміє небезпеку повернення до міжвоєнної доби, коли кожен був сам за себе. Попри всю галасливу трампівську риторику, США мають величезний інтерес у стабільності та свободі Європи. Десятиліття інституційної та бюрократичної співпраці додають НАТО ваги. Верховним головнокомандувачем досі є американський генерал. Хай керує довго (хоча Трамп може його звільнити й не призначити наступника).
Але малі країни ненавидять відчуття вакууму лідерства. Ці союзники звертають погляди до Британії, яка очолює Об’єднані експедиційні сили (JEF) із десяти країн – нордійсько-балтійсько-нідерландське партнерство швидкого реагування, яке ще ніколи не виглядало таким потрібним. Його штаб розташований у Гартфордширі, командує ним британський генерал. Проте саме тоді, коли британський досвід у державотворенні та військово-аналітичний потенціал потрібні як ніколи, ми фактично самоусунулися. Уряд, заворожений витівками в Білому домі, не відгукнувся на прохання країн JEF про лідерство. Гірше того, у пошуках дизельного й авіаційного палива ми несподівано послабили санкційний режим проти росії.
Втім інших варіантів небагато. На тлі зростання вкрай правих партій ані Німеччина, ані Франція не виглядають надійним вибором у довгостроковій перспективі. У Польщі дедалі потужніша армія, але її навички регіонального лідерства призабулися. Можливо, стало б у пригоді оголошення: "Мантія європейського лідерства, яку попередній власник кинув під час відступу до Америки. Сильно полатана, але придатна до використання. Віддам у добрі руки".
Джерело: The Times




