Війни породжують легенди, і чим менше перевіряють ці легенди, тим більшими вони стають. Том Купер простежує цю закономірність від вигаданих "двох німецьких танкових дивізій", знищених канадцями та французами в Хорватії 1993 року, до сучасної кампанії США та Ізраїлю проти Ірану – де вражаючі цифри про "15 000 уражених цілей" приховують просту і незручну істину: жодне з іранських ракетних міст так і не було знищене. За гучною риторикою про "безпрецедентний масштаб та інтенсивність" криється не перемога, а колосальне марнування стратегічних запасів зброї – без досягнення жодної з початково заявлених цілей війни.
Десятиліття тому, коли автор цих рядків іще був юнаком, який мав звичку пхати носа в безліч різних справ (регулярно всупереч найкращим порадам), я натрапив на… назвімо його просто "офіцером однієї з армій НАТО у званні десь між полковником і капітаном".
Гаразд?
Гаразд. …і ми з ним заговорили…
Через певний час, обговорюючи те й се, і вже не знаю чому, ми заговорили про справу, загалом відому, принаймні в колах підрозділу, де він служив, а можливо, і в деяких куточках Хорватії – як "Медацький виступ".
Історія Медацького виступу довга, і переповідати її всю було б безглуздо. Що, на мою думку, важливо для розуміння, так це те, що йдеться про подію, яка сталася після "Раунду 1" війни в Хорватії (що тривав із серпня 1991 року до січня 1992 року), коли її було зупинено перемир'ям і розгортанням UNPROFOR – "миротворчих" сил ООН. Інакше кажучи, увесь шляхетний "Захід" був задоволений, бо війна "закінчилася", і більше не треба було нею перейматися.
Але потім хорватам спали на думку такі огидні ідеї, як відтіснити сербів від Госпича. Із таких брудних і варварських причин, як те, що це припинило б безладні сербські обстріли міста, дало б його населенню змогу повернутися додому, а одному з найважливіших транспортних вузлів країни – відновити свою роботу… Ех, це неважливо. Важливо інше: хорватський наступ відкинув сербську армію, але це викликало жорстку критику з боку "міжнародної спільноти", яка, до речі, не заперечувала, що хорватські серби, помстившись за те, що їх змусили відійти від Госпича, "відповіли" невибірковими обстрілами низки інших хорватських міст. Ні, винні були хорвати, а тому вони мусили погодитися на розгортання механізованого батальйону канадської армії, посиленого двома механізованими ротами французької армії, щоб розділити хорватські та сербські сили.
Суть історії ось у чому: після того, як він гордо розповів, скільки сливовиці він сам і його старші офіцери випили разом із місцевими сербськими командирами (3-тя моторизована бригада, якщо мене не зраджує пам'ять), той офіцер перейшов до вихваляння їхніх військових досягнень. Відтак, після того, як канадці й французи прибули на свої позиції та відтіснили хорватів назад у бік Госпича, вони окопалися. Саме вчасно для того, щоб упродовж наступного тижня не лише стримувати тривалі, багатогодинні, а згодом і багатоденні контратаки, а й знищити дві повні німецькі танкові дивізії.
Ні, це не описка. Щоб ви зрозуміли, так, він наголосив на цьому кілька разів: вони воювали не з якимись спритними балканськими хорватськими воєнними злочинцями, а з двома повними Panzerdivisionen німецького Bundeswehr. І знищили обидві.
Сказати, що я був приголомшений, означає не сказати нічого. Але що вдієш: це було наприкінці 1990-х, інтернет іще був молодим, а легенда вже народилася – про посилений батальйон хоробрих, супер-турбо-професійних канадців і французів, які відбивали атаки й знищили дві Panzerdivisionen (загальновійськові тактичні з'єднання танкових військ у складі Вермахту (пізніше Ваффен-СС), у Хорватії 1993 року…
Десятиліття потому офіційна військова документація вже доступна і, як не дивно, не вихваляється якоюсь ультрасекретною масштабною битвою, а тим більше знищенням двох німецьких Panzerdivisionen (чи будь-якою німецькою участю). Радше йдеться про звичну для таких випадків плутанину, спорадичний обмін вогнем зі стрілецької зброї та воєнні злочини хорватської армії після того, як її змусили відступити…
Але різні версії тієї легенди про "знищення німців у Медацькому виступі" живуть і далі.
Так само, як і інша – і саме з нею мені доводиться стикатися регулярно. Бо я й досі, наскільки маю час і можливість, досліджую різні війни, що точилися в різних богом забутих куточках Африки…
І от щоразу, коли мова заходить про війну в Анголі 1980-х років і ветеранів South African Defence Forces (SADF), я постійно натрапляю на людей, які розповідають історії про бої зі східними німцями. Про те, що вони називають "Червоним африканським корпусом" Східної Німеччини. Або ж, якщо не зі східними німцями особисто, то принаймні з ангольськими військами, підготовленими й оснащеними східними німцями.
Пояснювати цим добрим людям, що існують книжки на кшталт Geheime Solidarität, де докладно, на основі офіційної документації і німецькою мовою, описано, що в Анголі не було жодних східнонімецьких військових радників – абсолютно марно. Пояснювати, в якому жалюгідному стані португальці "відпустили" Анголу до незалежності, де лише близько 30 місцевих жителів мали університетський диплом, з них, можливо, 20 були лікарями – абсолютно марно. Пояснювати, що, серед іншого, через східнонімецьку одержимість кавою Східний Берлін відправляв туди свої "Бригади дружби", щоб допомагати розвивати країну, – іще більш марно. Що ті самі "військові радники" насправді були або медичним персоналом, який знайомив місцевих із дивами медицини XX століття (де східні німці були не єдиними, там також працювали кубинські, румунські, радянські тощо медики, саме тому ангольці й досі зберігають про них найкращі спогади), або ж простими цивільними техніками, які навчали ангольців таким стратегічно важливим речам, як водіння легкових і вантажних автомобілів, вирощування та збирання кави, її пакування, транспортування сотнями кілометрів поганих доріг до Луанди, розвантаження суден, що привозили радянську зброю, і завантаження їх кавою, яку продавали до Східної Німеччини, – це взагалі безнадійно…
Окрім популярної міфології, джерелом цього є фотографії такого штибу, на яких насправді зображені підготовлені у Східній Німеччині члени SWAPO (збройного повстанського руху проти південноафриканського контролю над тим, що тоді називалося Південно-Західною Африкою, а нині Намібією), одягнені у форму та спорядження східнонімецької армії після навчання у Східній Німеччині.
Ну, звісно. Нікому серед ветеранів SADF там і на думку не спаде повірити в таку сміттєву пропаганду. Адже кожен із них знає, що вони перемагали SWAPO разів 35-60, та ще й легко, а тому ніхто й не питає, як це SWAPO взагалі вижила після всіх тих поразок (і нині керує Намібією як політична партія). Навіщо перейматися SWAPO?
Натомість, і як видно з підпису до знімка, це "військовослужбовці FAPLA (ангольської армії) після підготовки у Східній Німеччині"…
…і так, через усі ці роки, зважаючи на "якість" вищого політичного та військового командування по всьому нашому шляхетному "Заходу", я не можу не замислитися: яку міфологію та які легенди породить війна США, Ізраїлю та ОАЕ проти Ірану?
Гадаю, так чи інакше, більшість із них буде пов'язана з логістикою. Звісно, "логістика" – це не те, що багато людей пов'язують із "війною". А ті, хто пов'язує, часто наполягають, що логістика і є суттю війни.
Про що я?
Ось погляньте. Статистика, оприлюднена дотепер Центральним командуванням США (CENTCOM) та Армією оборони Ізраїлю (IDF), свідчить про інтенсивність кампанії "безпрецедентний масштаб та інтенсивність". Відповідно, ізраїльтяни не втомлюються хвалитися тим, як вони вразили 500 військових цілей у західному та центральному Ірані в межах найбільшої бойової операції Повітряно-космічних сил Ізраїлю (IASF) за всю її історію; як вони застосували "понад 1200 бомб за перші 24 години" цієї війни. Як IASF здійснила понад 5700 вильотів у 540 хвилях (включно з 50 дальніми хвилями), застосувала 12 000 боєприпасів і вразила 8500 цілей; як лише в районі Тегерана було знищено 3600 цілей. CENTCOM іде слідом, пояснюючи, що до 2 квітня її тривала повітряна кампанія включала понад 12 000 бойових вильотів і на той момент уразила понад 12 000 військових цілей. Кінцевий підсумок – 15 000 цілей для всього альянсу.
Вражає, чи не так?
Особливо на тлі кадрів з Ірану, на яких видно масштабні руйнування численних будівель, понад 150 лікарень і медичних закладів, щонайменше 21 університету, численних мостів (принаймні останні швидко замінили тимчасовими конструкціями) тощо.
…і настільки, що експерти уже з усіх сил обговорюють, якою блискучою була ця кампанія, як добре її провели, якої величезної шкоди вона завдала тощо.
Проте… майте на увазі, що початково заявленими цілями війни були: "запобігти іранській відплаті після очікуваного ізраїльського удару", "зупинення неминучої іранської загрози", "знищення ракетних спроможностей Ірану", "недопущення створення Іраном ядерної зброї", "захоплення нафтових ресурсів Ірану" та "зміна режиму"…
При цьому я досі не бачив жодної оцінки, яка заглиблювалася у "деталі": наприклад, які саме великі іранські військові об'єкти і скільки разів були уражені. Цілком можливо, що ми взагалі не побачимо нічого такого – хоча це було б важливо. Натомість ми, певно, побачимо ще більше легенд, побудованих на тезі про "безпрецедентний масштаб та інтенсивність" цього, так би мовити, "превентивного" удару…
А тепер, оскільки я почав із логістики, погляньмо лише на один аспект усіх цих заявлених цілей: знищення ракетних спроможностей Ірану.
Для початку майте на увазі, що відомо приблизно про 30 (+) іранських "ракетних міст": тих великих довгих тунелів, заповнених ракетами та БпЛА, які іранці побудували глибоко під багатьма своїми горами (масив яких складається з суцільного граніту).
Насправді кількість ракетних міст більша. Ба більше, у багатьох із них зберігається не лише "готове до застосування" озброєння, а й тисячі вузлів, паливних баків та інших деталей ракет і БпЛА, що чекають на складання. Але тримаймося цифри 30. Так рахувати простіше.
Суть у тому, що ще під час агресії проти Ірану в червні 2025 року іранці дійшли висновку: єдиний спосіб вивести з ладу бодай один такий об'єкт – бити по його входах. Саме вони були чимось на кшталт "слабких місць".
Навіть тоді влучання по входу не знищувало весь об'єкт: воно лише блокувало вхід/вихід… і, спираючись на досвід таких ізраїльських дій у червні минулого року, іранці подбали про те, щоб кожне їхнє ракетне місто мало щонайменше 4 входи/виходи.
…власне, відомо про кілька об'єктів із 7-8 входами/виходами; і щонайменше одне іранське ракетне місто спадає мені на думку як таке, що має понад 40…
Але для простоти припустімо, що існувало "лише" 30 таких підземних об'єктів і кожен із них мав лише 4 входи/виходи. Знову ж таки: так рахувати простіше.
Це дає такий розрахунок: 30 об'єктів x 4 входи/виходи… = 120.
Тобто лише для того, щоб тримати ці 30 об'єктів закритими, і таким чином не дати Ірану запускати ракети та БпЛА по Ізраїлю, Іраку, Кувейту, Бахрейну, Катару, ОАЕ та Саудівській Аравії (плюс кілька по Оману), – американсько-ізраїльсько-еміратська коаліція мала вражати 120 входів щодня.
…упродовж 40 днів…
…і це були найкраще захищені місця в Ірані, саме тому агресори мусили витрачати на це свою далекобійну зброю. Не дивно, що США витратили ("приблизно", хоча радше "щонайменше") дві третини своїх запасів крилатих ракет AGM-158 і TLAM (а за нинішніх темпів виробництва їм знадобиться приблизно до 2035 року, щоб виготовити заміну); ізраїльтяни витратили майже всі свої авіаційні балістичні ракети (це ще 5-6 років виробництва), а еміратці – чимало іншого.
Отже, 120 входів/виходів x 40 днів = 4800.
4800.
Це мінімальна кількість боєзарядів, яку тристороння коаліція, ймовірно, витратила лише на те, щоб тримати іранські ракетні міста заблокованими ("мінімальна", бо відомо, що по багатьох входах/виходах били неодноразово; ба більше, якщо судити з супутникових знімків деяких із них, щонайменше 7-8 разів… а це, власне, означає, що вони мусили витратити значно більше… але наразі це неможливо точно визначити…).
Насамперед це означає, що з-поміж "15 000 цілей", уражених американсько-ізраїльсько-еміратським альянсом (за даними CENTCOM), приблизно 4800 насправді були все тими самими входами/виходами до іранських ракетних міст.
…і все ж: усі 30 (+) таких об'єктів залишилися боєздатними. Хоча відомо, що майже по всіх кілька їхніх входів було уражено. Причому по багатьох – кілька разів у межах одного удару, але жоден із них, наскільки відомо, не зазнав бодай "серйозних пошкоджень".
Третина кампанії фактично була змарнована без жодного тривалого результату.
Звісно, кожен може робити з цими цифрами що заманеться.
Але той клятий свербіж у мізинці ноги змушує мене замислитися, чи не спробує хтось знайти "розв'язання" для цієї очевидної й масштабної проблеми – відсутності розв'язання проблеми іранських ракетних міст.
…особливо якщо буде щось на кшталт "Раунду 2" (чого, безперечно, хочуть… принаймні ізраїльтяни та еміратці), і вже найближчими днями.
Джерело
